Автор статті Ірина Голіздра
«Украдене щастя» Івана Франка — одна з найважливіших п'єс української класики, сакральна для Львова і майже завжди актуальна. У 2016-му режисер Іван Уривський уже ставив її в театрі «Золоті ворота» як пластичну драму з містичним присмаком. Режисер повертається до «Украденого щастя», але цього разу з абсолютно новим текстом від Людмили Тимошенко. Прем'єра «Балади про украдене щастя» відбудеться 6–8 березня на великій сцені Національного театру Марії Заньковецької.
Ви вже ставили «Украдене щастя» Івана Франка у 2016 році в театрі «Золоті ворота» — це була пластична драма з акцентом на чоловічий погляд і містичну атмосферу. Чому вирішили повернутися до цієї історії саме зараз, і чому через сучасну п’єсу Людмили Тимошенко, а не оригінальний текст Франка?
— Ми з Максимом Голенком три роки розмовляли про спільну роботу і вирішили, що це має бути українська класика. Спочатку знайшли одну маловідому п’єсу, планували її ставити. А потім в одній з розмов згадали «Украдене щастя». Це важлива п’єса і вона майже ніде не йде у Львові. Я сумнівався, бо раніше вже робив цей текст, але є п'єси, до яких мені хочеться повертатися, і одна з них — «Украдене щастя».
Чому?
— Бо для мене це одна з найкращих п’єс української класики. Я дуже люблю Франка.
Плюс у мене був незакритий гештальт: я по суті, не працював із сучасною драматургією.
Зараз я відчув потребу пробувати працювати з сучасними текстами. І Людмила Тимошенко пішла на це з задоволенням. Мені було цікаво: як сприйметься нова версія найвідомішої п’єси України? Історія майже та сама, але слова інші. Є вкраплення оригіналу, але текст написаний з нуля. Людмила написала перший драфт, а зараз на репетиціях адаптуємо цей текст разом: драматург, режисер, актори — додаємо, міняємо.
Мені дуже подобається такий формат співпраці: у реальному часі щось змінювати. Людмила зараз на кожній репетиції вже останній місяць, дає багато зауважень. Я розумію, що працюю з сучасним текстом, і маю до цього повагу. У цій виставі, напевно, найбільше тексту, ніж у всіх моїх попередніх постановах. І мені це цікаво — створити історію на основі сучасного тексту.
Також у Франка в цій історії є війна. У нас зараз теж війна, але інша. Тому п’єса адаптована під сьогодні. Ще ми трохи розширили детективну частину, яка у Франка є, але в певний момент обривається. Ми вирішили пофантазувати, як вона могла б розвиватися. У нас деякі персонажі розширені та декількох ще додали. Тому з’явилася пані Стефа, яка співає баладу. Бо «Украдене щастя» Франка базується на баладі про шандаря, а наша історія базується на пєсі "Украденому щасті" Франка. Ми з Уляною Горбачевською створюємо музичну партитуру, де буде ця вокальна історія.
Зараз я отримую величезне задоволення від роботи. Мені подобається колобарація з Людмилою, бо ти не сам сидиш над текстом, а є діалог: я пропоную, вона пропонує, актори пропонують. Це для мене новий досвід: працювати з живим драматургом, де текст твориться в процесі. Є основа від Людмили, потім мої правки, побажання, купюри — ми все обговорюємо. І це круто, коли є повага один до одного. Далі хотілося б теж співпрацювати із сучасними драматургами.
Ви сказали, що це ризик і виклик для вас. Напевно, через те, що вас асоціюють із класикою, а тут — сучасний текст?
— Так, однозначно. Я звик працювати з іншим форматом тексту. Намагався завжди класику робити сучасною, але щоб текст залишався оригінальним. А зараз коли текст створюється наново на базі відомої п'єси розумію, що може бути скептицизм з боку шанувальників Франка. Але оригінальний текст ставили сотні разів — чому не спробувати в такому форматі? Сучасні обороти, інший текст, історія схожа, але сьогодні. Іноді таке осучаснення спрацьовує дуже добре, іноді критично.
Думаю, що в майбутньому в нас теж з’явиться така посада — драматург при театрі. Про це говорять уже багато років, але поки з цим складно: драматургів у нас багато, хороших теж, але саме штатних при театрах бракує. А це важливо.
Працюючи з класикою — Коцюбинський, Шекспір, Шиллер, Карпенко-Карий, Стріндберг, Ібсен, — я трохи навчився розуміти драматургію. Тепер, спілкуючись із Людою, читаючи її тексти, цей досвід допомагає. Я ставив найвідоміші та найсильніші тексти світу — це дало мені драматургічну «закалку»: як будуються конфлікти, монтуються сцени. Зараз розумію, що це мені дає певний інструментарій І допомагає краще розуміти сучасні тексти,
Щодо символіки у виставі: на постері бачимо коробку, коралі… Як це корелюється зі смислами у виставі?
— Історія починається з того, що Анна з Миколою розпочинають нове життя і винаймають у Бабичів, які мають бізнес на курорті, будинок. П'єса відкривається з того що вони переїжджають, Тому з’явилася коробка — це мінімалістичне рішення, люблю прості речі на афішах. Коралі — це відсилка до оригінальної п’єси. І таких моментів є багато у виставі — зв’язок з Франком.
Це не буде символічна історія, як у першому варіанті "Украденого щастя" (театр "Золоті ворота"). Тут буде багато побуту, і прихованих сенсів. Для мене - це історія про тимчасовість: все зникне, будинки може знести повінь, ураган, потоп. Ми дуже тимчасові, немає запобіжників.
Історія вічна: завжди будуть він, вона, третій. І завжди війна, злочини. Але для нас це теж тимчасово. Для світу — вічно, для людини — тимчасово. Такі думки в нас виникли, і ми їх розвиваємо.
Останнім часом я використовую побутові образи: з побуту виникає сенс, не заумні символи, а прості речі, які працюють на різних рівнях — у сцені й у всій історії.
Коробка як символ — це ще придане Анни. Лампа, яку вона привозить зі старого життя в новий будинок, змінюється з теплого світла на холодне — це про енергію, любов. Сучасна лампа, як вдома: тепле/холодне.
І на сцені буде справжній модульний будинок? Наскільки масштабна сценографія?
— Декорація складна, так. На сцені — частина реального модульного будинку. Я вперше працюю зі сценографом Олександром Білозубом і ми об’єднали наші бачення цієї п'єси в одну концепцію, яка, я сподіваюсь, буде багатошаровою.
