Наталья Болгарова,
11 травня відбувся другий показ вистави "Пер Гюнт". Сама п'єса написана Генріком Ібебсеном ще в 1867 році, але вона до сьогоднішнього дня не втратила своєї актуальності. Головний герой стоїть ніби на роздоріжжі в пошуках самого себе, самовизначення, в пошуках прийняття правильного рішення. Генрік Ібсен зображав людину типову особу того часу - егоїстичну, безпринципну, яка легко змінює свою точку зору. В той же час його хвилює питання, як залишится собою та бути прийнятим іншими людьми. Пер Гюнт дуже схожий на романтичного героя, він намається себе протиставляти суспільству, він намагається сформувати свою власну мораль, встановивши свої власні закони. В певному сенсі він дуже схожий на Фауста Й.-В. Гете. Фауст, як і Пер Гюнт, робить помилки, тому що знаходиться в постійному пошуку. Але тому Фауста янголи і виправдовують. Іван Уривський переосмислює п'єсу Генріка Ібсена, додаючи виставі, морських мотивів. Життя, наче, море, Норвезьке море. Тому не дивно, що сцена, дякуючи сценографії Петра Богомазова перетворилася на великий корабель, який пливе по Норвезькому морю, а навкруги його маленькі човни людських доль. І ця доля та життя самого Пера Гюнта та його матері, яка може розбитися під час шторму. Крім того, Ібсен звертається до скандинавської міфології і не дарма в п'єсі з'являються тролі, до неї ж звертається і сам Іван Уривський і на сцені з'явиться величезна риба-кит, на якій мандрує Пер Гюнт, - "Трольваль" (від слів "троль" - "диявол" та "wal" - "кит")- саме так називали норвезькі моряки та рибалки чудовиська, які перевертали човни, але це були насправді кашалоти та самі кити.
Вражаючими є акторські роботи у виставі. Олександру Форманчуку вдається дуже чітко передати образ Пера Гюнта. З самої першої хвилини він відчув той настрій героя, його пошук місця в життя і не відпускати цю лінію до останньо хвилини вистави. Вражає, як він змінюється протягом життя. Якщо на самому початку він нагадує дитину, яка ніяк не може награтися, шукає чогось, себе в цьому світі і в кінці, коли, маючи досвід від пережитого та втрат, розуміючи все, пройшовши все, стає більш глибоким, осмисленим. Наче відображення всього поганого, хтивих бажань самого Пера Гюнта є образ його сина, Виродка (Павло Шпегун). Він не тільки повторює його бажання, але згодом повтрює його слова, його думки.
Пер Гюнт прив'язаний до матері, про що говорить той канат, який ніби пуповина прив'язує його до матері і лише відірвавши його від себе він розриває цю пуповину. Роль матері в його житті дуже велика. Хоча вона вважає, що виростила його на сором та ганьбу собі. Вона розповідала йому казки, в які він дуже вірив, намагючись втілити в життя. Справжнім втіленням матері такою, як вона є стала Олена Хохлаткіна. Це розуміння того, що вона любить сина не дивлячись ні на що, навіть, коли він її покинув. Особливо вражаючою була сцена, коли вони плили в одному човні, останній раз. Для Пера Гюнта це була остання можливість хоч щось добре зробити для своєї матері. Сольвейг (Світлана Косолапова) для Пера Гюнта - це ніби Пенелопа, яка чекала на свого Одесея, залившись вірною, не дивлячись ні нащо, яка змогла втішити, обігріти Пера Гюнта, ніби замінивши йому його матір. Адже його Сольвейг його не забула.
Вистава "Пер Гюнт" театру Івана Франка непроста, багатогранна як і сам твір Генріка Ібсена, вона вражає, зачаровує всім - постановкою, акторською грою, сценографією. Вона ніби змушує замислитися над своїм місцем в житті, знайти себе, як себе шукав Пер Гюнт, але, можливо, без таких втрат і не таким способом. Це вистава, яку варто дивитися та розкривати шар за шаром поступово.