http://teatre.com.ua/

Марися Нікітюк

"Влад Троїцький поставив  найсуперечливішу і найрадикальнішу виставу театру «ДАХ — Едіп. Собача будка». Софокл vs Клім

              Два, фактично, різних спектаклі, розділені антрактом, демонструють діалектичну єдність жорсткої прямолінійності та вишуканої краси. В першій частині глядач споглядає закуту в клітку несміливу рабську спільноту, яка їсть за командою, лягає спати за командою, миється за командою і за командою співає «… срать, срать, вєк волі нє відать». Власне, це і є «Собача будка», яка метафорично відтворює наше суспільство і наше з вами, м’яко кажучи, невигідне становище. Після антракту естетику моторошної глибинки з суржиком, матом і провінційним побутом змінює висока грецька трагедія. Зрештою, сюжет Софоклівського «Едіпа» ми всі знаємо, а це, до речі, четверта постановка п’єси, здійснена ДАХом в іншому просторі та в інших декораціях. Найцікавіше те, що декорації змінюються, а вистава — ні. І сьогоднішня постановка, ймовірно, продиктована бажанням перенести вдалого минулорічного «Едіпа», який був поставлений в просторі Арсеналу, на сцену «ДАХу».

           Дві частини спектаклю — «Собача будка» та «Едіп» — важко взяти в єдині лапки, їх об’єднує хіба що спільна сценографічна конструкція. Ігровий простір «ДАХу» поділений по висоті кліткою, в першому акті глядачі сидять начебто над нею, спостерігаючи в решітчасті отвори страх і приниження народу. В другому акті, коли «Едіп» розгортається в чорних воєнізованих тонах і тривожному загрозливому напівмороці, глядачі самі сидять в клітці, дивлячись виставу знизу. Але сценографічно об’єднані акти не мають єдності семантичної. «Собача будка» ілюструє нашу рабськість і вайлувату ментальність, але зрештою не пропонує жодного висновку-виходу, окрім як — закрити дошками нещасних жителів клітки. Друга частина також закінчується викладанням на верх клітки тих самих дощок — ув’язненням глядачів. Це красива гра, але містить вона доволі непрозору символіку.

        Софоклівський «Едіп» ніяк не долучається до бодай віддалено наближеної теми „Собачої будки. Влад Троїцький оживляє ідею, закладену Софоклом, — ідею про невідворотність долі. Можливо, саме невідворотність і є єднальним компонентом, мовляв українському народові ніколи не змінити свого менталітету, як Едіпові — Фебових передбачень? Але тоді це вкрай песимістичне і непривабливе для самооцінки загалу висловлювання театру «ДАХ», яке, тим не менш, є високохудожнім і сміливим. Музикальне рішення (жива скрипка, віолончель, контрабас), хорові співи здійснено на дуже високому рівні, саме ці «струси» в стилі грецького античного хору оживляють другий акт. Повільні діалоги підкреслюють незворотній перебіг долі — персонажі не спішать до своєї загибелі, вони тихо приходять і тихо йдуть. Вмираючи вони не кричать і нікого не сповіщають про свою смерть — істинно аристократично почуття гідності присутнє в їх «відходах». Дізнавшись про свою долю, герої не сперечаються з нею, а замовкають.