Невеликий, але важливий європейський тур Opera aperta, який ми готували 24 місяці закінчився під акомпанемент досить промовистих знаків з Батьківщини:
Минулого тижня міжнародний фестиваль Віадук Івано-Франківського драмтеатру (в якому ми з Roman Grygoriv пропрацювали кілька років, і в якому робили колись справжній, а не фейковий міжнародний фестиваль) зняв оперу Modraniht з програми, вирішивши зосередитися на показі вистав Національних театрів – цілком раціональне кураторське рішення), а вчора співробітниця Ukrainian Institute - Український інститут Люба Морозова, відома своїм лицемірством та багаторічними інтригами проти нашої компанії назвала наш колектив "папуасами які транслюють назовні сумнівну картину України".
В принципі в цьому немає ніякого сюрпризу, чи чогось, що могло би насправді, яки писала Lisa Korneichuk "викликати моє обурення".
Викликає це все у мене зовсім не обурення, а скоріше деякий сум відносно до того, що наша 10+ річна робота над сучасною оперою та сучасним театр в Україні, яка принесла деякі (я їх не переоцінюю) результати – в самій Україні насправді є не потрібною ні зараз ні в осяжному майбутньому. Той обсяг практичних знань, які ми набули в процесі нашого розвитку майже не корелюється ні з вітчизняною мистецькою освітою, ні зі станом української критичної думки, ні тим більше з українською власне сценою.
Так що, якщо уявити, що якийсь молодий композитор через 20 років відкриє для себе Чорнобильдорф, і спробує зробити щось подібне (не в плані схоже, а просто будь-який неконвенційний музичний театр) – місцеві театри скоріш за все запропонують йому замість цього зробити патріотичний мюзикл, або ж оперу в стилі 19-го сторіччя. Жаліючись далі на засилля Чайковського на європейських сценах. Або вже не жаліючись, а просто повернувшись до buisness as usual з оригінальним Лускунчиком, на який так гарно продаються квитки. Бачити менше
Минулого тижня міжнародний фестиваль Віадук Івано-Франківського драмтеатру (в якому ми з Roman Grygoriv пропрацювали кілька років, і в якому робили колись справжній, а не фейковий міжнародний фестиваль) зняв оперу Modraniht з програми, вирішивши зосередитися на показі вистав Національних театрів – цілком раціональне кураторське рішення), а вчора співробітниця Ukrainian Institute - Український інститут Люба Морозова, відома своїм лицемірством та багаторічними інтригами проти нашої компанії назвала наш колектив "папуасами які транслюють назовні сумнівну картину України".
В принципі в цьому немає ніякого сюрпризу, чи чогось, що могло би насправді, яки писала Lisa Korneichuk "викликати моє обурення".
Викликає це все у мене зовсім не обурення, а скоріше деякий сум відносно до того, що наша 10+ річна робота над сучасною оперою та сучасним театр в Україні, яка принесла деякі (я їх не переоцінюю) результати – в самій Україні насправді є не потрібною ні зараз ні в осяжному майбутньому. Той обсяг практичних знань, які ми набули в процесі нашого розвитку майже не корелюється ні з вітчизняною мистецькою освітою, ні зі станом української критичної думки, ні тим більше з українською власне сценою.
Так що, якщо уявити, що якийсь молодий композитор через 20 років відкриє для себе Чорнобильдорф, і спробує зробити щось подібне (не в плані схоже, а просто будь-який неконвенційний музичний театр) – місцеві театри скоріш за все запропонують йому замість цього зробити патріотичний мюзикл, або ж оперу в стилі 19-го сторіччя. Жаліючись далі на засилля Чайковського на європейських сценах. Або вже не жаліючись, а просто повернувшись до buisness as usual з оригінальним Лускунчиком, на який так гарно продаються квитки. Бачити менше
