Олег ВЕРГЕЛІС
Як і обіцяв, розпочинаю у мережах рубрику "Мельпомена Таврії" , вибрані твори": авторський гід фестивальною афішею 2022 року з суб'єктивними коментарями про деякі театральні проєкти, що потрапили у цьогорічну афішу і за умов воєнного часу будуть показані не в Херсоні ( він тимчасово окупований), а на своїх рідних домашніх сценічних майданчиках або онлайн.
Розпочну суб'єктивний ТОП-10 важливих фестивальних постановок з вистави, що вже є знаковою для історії українського театру нашого 21 століття. Її покажуть на другий день фестивалю, 12 червня, у самісінькому центрі Львова
Це спектакль львівських курбасівців "Лісова Пісня" Лесі Украінки у постановці режисера Андрія Приходька.
Нещодавно у рейтигу "Киівський Рахунок" (куратором якого є С. Г. Васильєв), де критики визначали найкращі українські постановки нового часу, тобто 2000-х, спектакль курбасівців за драмою-феєрією Лесі Украінки потрапив у золоту десятку найкращих постановок нашого нового театрального часу. І це цілком справедливо та об'єктивно. Ця вистава у свій час різко відійшла від канону попередніх, тюгівсько-романтичних сценічних трактувань великої п' эси Лесі Украінки.
У виставі курбасівців, де збережено текст і сюжет, у світ "Лісової пісні" потужним струменем вривається публіцистичний наратив. І це не тільки логічна тут екологічна тема про збереження прадавнього українського Лісу, як колиски народних міфів та язичницьких вірувань, це також тема збереження національної ідентичності, зрада якої може привести до трагедії, до катастрофи, до "війни світів" .
Про все це Андрій Приходько разом з курбасівцями думав ще 2011 року, коли ставив виставу у Львові на грант від фонду "Розвиток України".
Вперше я побачив цю постановку влітку 2011-го, тобто за три роки до початку війни на Сході України.
Вистава тоді, без перебільшення, ошелешила. Ніякого банального шкільного стандарту у підході до великої української п'єси не було навіть близько. Вистава курбасівців умовно композиційно була сегментована на три режисерські новели.
Перша новела "Язичники":про прадавній дикий український Ліс, де і зустрічаються дикуватий Лукаш та вільна як вітер, Мавка.
Друга умовна новела - - "Здичавіння": коли Лукаш, відцуравшись від свого коріння, мало помалу перетворюється на Вурдалака.
І третя режисерська новела "Розпад": про внутрішню "денацифікацію" однієї Родини, коли всі живуть у світі суржику, у світі бадьорої люмпенізаціі, затягнувши і природню душу Мавки у своє люмпенське кодло, де постійно звучать радіоновини про проблеми в країні з презервативами та про проблеми люмпенізованих шахтарських містечок. І тут таки трепетна Мавка, святе дитя природи, і перетворюється на жижу феміну Килину, на символ соціально-побутової вульгарності та обмеженості. І все. Магічна Лісова Пісня більше не звучить в душі Мавки, а звучить там лайка на суржику та постійні докори чоловіка Лукаша та його скандальноі Матері.
"Як тяжко,ти караєшся за зраду!", - слова Лесі, звернені до Мавки, у цій виставі, без перебільшення, звучали, як вирок не тільки героїні, а усьому темному потворному Лісу Життя, мешканцями якого стали і тисячі маргіналізованих українців.
Ще 2011-го про цю "Лісову" я накатав для газети велику статтю під назвою "Пісня про зраду". І щоб важливий газетний текст жив трохи довше, згодом включив його у книжку авторських театральних нарисів "Українська драма ", де на обкладинці майорів красивий портрет Б. С. Ступки. Іронія долі у тому, що саме зі студентами Богдана Ступки режисер Андрій Приходько і мав у свій час робити саме таку актуальну весію "Лісової Пісні" у Києві (Ступка був великий інтуіт і відчув тоді майже геніальний режисерський задум).
Щось тоді не склалося у столиці. І, мабуть, на щастя. Бо навіть здібні ступкінські студенти не підняли б на сцені потужний вантаж сенсів та підтекстів, які режисер закладав у нову "Лісову". Ідеальну акторську трупу для своєї пророчої "Пісні" Приходько знаходить у Львові, в Театрі Курбаса, де гостро відчули його задум і зробили не тільки філософську, але на свій час і політичну пророчу виставу про небезпеку втрати ідентичності, рідного Лісу, рідної Країни, коли душа дичавіє і перемагає низовамаргінальна стихія в людині. Велика роль у виставі - - Мар'яни Садовськоі, що творила пісенну партитуру вистави і зробила акцент на тому, що "Пісня" у назві твору Лесі не заради гарного словосполучення, а ПІСНЯ у цій історії - - повноцінний і активний дієвий Герой. Пісня, що затьмарює, лікує, рятує і іноді губить пропащу душу. У виставі завжди чудово грають:Цьона, Козак, Стефан, Каспрук, Федорчук, Водічев, Горгішелі. У ролі Мавки нині на сцені актриса Марія Онещак, яку усі хвалять і я вірю в її успіх. У прем'єрних виставах і на різних фестивалях Мавку раніше тривалий час грала моя велика львівська театральна любов, талановита актриса Оксана Козакевич. Феноменальна Мавка (у "Лісовій Пісні" Приходька) і фатальна Регіна (у франкових "Перехресних Стежках" Уривського) на сцені свого рідного театру Курбаса. Оксано, вітання тобі з Києва!
Всього я переглянув цю постановку разів п'ять. І переконаний, що саме така вистава - - символічна перлина у фестивальній афіші цьогорічної "Мельпомени" і саме у цей наш трагічний час, який ще 2011 року інтуїтивно передбачили на сцені театру - - і Леся, і курбасівці.