Олег Вергеліс (Театрально-концертний Київ)
Прем’єра у ТЮГу – перша, але далеко не остання цьогорічна новинка від Давида Петросяна: 2022-й загалом обіцяє бути творчо насиченим для режисера – мабуть, так зійшлися театральні зірки над його головою. Уже офіційно оголошено про те, що Петросян поставить «Візит старої дами» Ф. Дюрренматта з Наталією Сумськоі у головній ролі в Національному театрі імені Івана Франка, буде і «Тартюф» Ж-Б. Мольєра у Львівському Театрі імені Леся Курбаса, є також пропозиції відносно ще однієї нової постановки від Київського ТЮГУ, але Давид, як людина мудра і філософічна, не вельми любить говорити про далекосяжні творчі плани, бо прекрасно розуміє, що театр – це тут і зараз.
Давиде, здається, ти вдруге звертєшся на сцені ТЮГУ до вистави «Називай мене Пітер». Чим нова сценічна версія відрізнятиметься від версії попередньої на цій же сцені? Чи будуть сюрпризи?
За великим рахунком, це відновлення вистави. Безумовно, будуть і деякі нові актори (Анастасія Зюркалова, Ігор Іванов), будуть нові режисерські рішення, а також певні тематичні акценти. У нинішній виставі мені дуже допомагають чудовий художник Катя Маркуш та віджей-художниця Олена Авраменко. Сподіваюся, спектакль виглядатиме сучасно і дітям це буде цікаво.
Нещодавно Державне Агенство з питань мистецтв назвало тебе серед переможців конкурсу на отримання президентського гранту для нової постановки. Згідно інформації Агенства, це має бути Мольєр у Львові, в Театрі Курбаса – до 400-річчя з дня народження Мольєра. Мольєр – це «твій» автор у загальному театральному контексті?
Мольєр, насамперед, це серйозне випробування для будь-якого режисера. На перший погляд, ясний і зрозумілий текст, але під час репетицій викликає безліч запитань: як існувати акторам, який це жанр, які тематичні «підводні камені» можна туди закладати, щоб текст мав актуальність саме сьогодні? . Мольєр – великий театрал, великий автор. Насамперед, мені цікаво з ним «познайомитися» на новому сценічному майданчику. Я радий, що це знайомство буде саме в Львівському театрі Курбаса, адже трупа тут цікава і мольєрівський текст, сподіваюся, буде представлений у цікавому ключі.
Уже декілька років ти працюєш у штаті головного драматичного театру країни – Київському театрі імені Івана Франка. Чи відчуваєш себе «франківцем»? Які головні уроки життя і творчості дав тобі саме Національний театр за час роботи в ньому?
Не дуже знаю, що точно означає формула «франківець», але знаю точно, що дуже багато людей стали мені близькими та рідними саме у цьому театрі. Театр Франка – перший театр, куди я прийшов після закінчення університету, і хоч я поставив уже три спектаклі під час навчання в інституті, проте розуміння того, як працює «театральна машина», прийшло до мене саме в театрі Франка. Можна сказати, що я знову вступив на перший курс і навчаюся усьому наново, і все відкриваю для себе вперше: помиляюся, пробую, радію, засмучуюсь. Це школа, в якій важливо аналізувати серйозний досвід.
У мережі промайнула інформація про кінопроєкт «Буна», до якого, буцім , ти маєш пряме відношення. Якщо це так, то яка доля кінопроєкту?
Я написав кіносценарій за п’єсою Віри Маковій. Сценарій серйозним експертам видався добрим, цікавим і прийшла ідея екранізувати його. Зараз я призупинив цей проєкт через велику завантаженість у театрі. Паралельно готую сценарій для короткого метра, який хочу знімати наприкінці 2022 року. Після кількох дуже для мене важливих великих театральних проєктів і короткого метра, сподіваюся, що повернуся до питання екранізації «Буни».
«Буна» на Камерній сцені франківців продовжує збирати аншлаги і добрі відгуки глядачів. Що наразі відомо про авторку п’єси Віру Маковій? Чи підтримуєш з нею контакти? І які сучасні українські тексти тебе зацікавили останнім часом, що хотілося би перенести на сцену?
З Вірою Маковій іноді спілкуємося. Влітку я був у неї в гостях на Буковині. Певний час Віра служила в жіночому монастирі в Києві. Нині вона живе у селі з батьками. На превеликий жаль, тексти вона не пише. Хоча вона – автор великого обдарування. Можна сказати, що після Кобилянської Віра – це ще один з геніїв Буковини. Серед молодих українських драматургів я можу виділити Ольгу Мацюпу, Анастасію Коссодій, Марину Смілянець. Але, загалом, ситуація така, що сучасні тексти не надто відрізняються від новин у ФБ та тік-ток гумору…